«Сестра милосердя» - епітафія на могилі моєї бабусі. Під час другої світової війни, будучи медсестрою, вона витягала поранених з поля бою, рятуючи їм життя, дбала та лікувала. Навіть через двадцять-тридцять років люди пам'ятали її і намагалися підтримувати кругообіг добра, якому вона давала імпульс в ті важки часи. Виховуючись в атмосфері важливості взаємопідтримки та допомоги, я активно брала участь у сфері благодійності майже двадцять років. Відповідно до своіх можливостей беручи участь у різних проєктах.

Обираючи професію психолога-психотерапевта зі спеціалізацією на ПТСР, я передбачала опрацьовувати наслідки трангенераційних травм і режиму насильства радянської влади для українців, але не очікувала, що мені доведеться зіткнутися з війною наживо в себе вдома. З початком повномасштабного вторгнення моя громадянська ініціатива з психологічної підтримки та роботи з гострими травмами, для превенції ПТСР переросла у фонд. Назва фонду «Я Є» була обрана - як маніфестація свого права на існування, своєї ідентичності та вільного вибору мого народу. Ми змушені знову і знову шукати в собі сили протистояти насильству, відстоюючи загальнолюдські цінності.

Війна руйнує не тільки фізично, а й морально, залишаючи руїни в головах і душах дорослих і дітей. Народжуючи гнів, лють, ненависть, горе, відчай та інші складні почуття. Я вбачаю свою місію в тому, щоб допомогти людям зберегти людяність, незважаючи на жахи війни, втрати і розчарування. Наші програми та проєкти орієнтовані на підтримку стійкості та усвідомленості, щоб психологічне благополуччя стало нашим свідомим вибором норми в суспільстві. Украінці дорого платять зараз, відстоючи на полі бою право на свободу і почуття власної гідності. Тож ще одне завдання в роботі фонду допомогати «повертатися» ветеранам з поля бою до цивільного життя.

Тож продовжую підтримувати імпульс кругообігу добра …